Методи оцінки фінансових ризиків

Методичною основою ризик-менеджменту є сукупність методів якісного і кількісного аналізу фінансових ризиків.

Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.

На відміну від якісного аналізу, кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного розміру грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків. Для цього можна використовувати економіко-статистичні методи, розрахунково-аналітичні, експертні, аналогові. Більш детально розглянемо зміст цих методів.

v Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат і прибутків на даному або аналогічному підприємстві за попередні періоди. На базі масиву зібраного статистичного матеріалу визначають величину і частоту отримання вигоди та виникнення фінансових втрат. При цьому активно використовують такі інструменти статистичного методу як: середнє очікуване значення, дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення.

Середнє очікуване значення – це середньозважене всіх можливих результатів від конкретної інвестиції, де імовірність кожного результату використовується як частота чи вага відповідного значення. Математично:

К = (9.1)

де К – середнє очікуване значення;

Кі – і -й можливий результат від інвестиції;

– імовірність виникнення і -го можливого результату;

n – число можливих надходжень результату;

t – число періодів.

Ризик пов’язаний з коливанням надходжень і можливих втрат інвестованих грошових коштів. І тому середня величина, що становить узагальнюючу величину, не дозволяє прийняти рішення на користь одного з варіантів вкладення капіталу.

Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти коливання показників, тобто визначити міру коливання можливого результату, що становить ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці застосовують два близько пов’язані критерії ризику – дисперсію та середньоквадратичне відхилення.

Дисперсія – це середньозважена величина з квадратів відхилень дійсних фінансових результатів від середніх очікуваних. Математично:

(9.2)

Середньоквадратичне (стандартне) відхилення визначається за формулою:

(9.3)

Економічний зміст середньоквадратичного відхилення з точки зору теорії ризиків полягає в характеристиці максимально можливого коливання досліджуваного параметра від його середнього очікуваного значення.

Чим більша величина дисперсії і середньоквадратичного відхилення, тим ризикованіше управлінське рішення.

Фінансовому менеджеру необхідно бути обережним у застосуванні середньоквадратичного відхилення для порівняння ризиків, оскільки воно не розглядає ризик у взаємозв’язку з очікуваним фінансовим результатом. Для цього менеджери широко використовують коефіцієнт варіації (коефіцієнт відхилення від номіналу).

Коефіцієнт варіації (V) представляє собою відносну величину і розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення до середнього фінансового результату (математичного очікування)

V = 100%. (9.4)

Так як коефіцієнт варіації є відносною величиною, з його допомогою можна порівнювати рівень коливань окремих параметрів, виражених в різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим сильніші коливання і навпаки, чим менше значення коефіцієнта варіації, тим більша стабільність прогнозної ситуації і відповідно менший ступінь ризику. Встановлена слідуючи якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації: до 10% – слабкі коливання; 10–25% – помірні коливання; вище 25% – висока мінливість.

Можна застосувати також дещо спрощений метод визначення ступеня ризику.

Кількісно ризик інвестора характеризується його оцінкою імовірної величини максимального і мінімального доходів. При цьому чим більший діапазон між цими величинами при рівній їх імовірності, тим вищий рівень ризику.

Тоді для розрахунку дисперсії, середньоквадратичного відхилення і коефіцієнта варіації можна використати слідуючи формули:

(9.5)

(9.6)

V = (9.7)

де – імовірність одержання максимального фінансового результату;

– максимальна величина фінансового результату;

– середня очікувана величина фінансового результату;

– імовірність одержання мінімального фінансового результату;

– мінімальна величина фінансового результату.

v Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступінь ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для даного підприємства.

Так, наприклад, ризик втрати фінансової стійкості може оцінюватися на підставі коефіцієнта автономії, ризик неплатоспроможності – шляхом порівняння фактичних коефіцієнтів ліквідності з їх нормативними значеннями.

В світовій практиці інвестиційного ризик-менеджменту широкого поширення набув такий показник міри ризику як бета-коефіцієнт (або коефіцієнт чутливості). Він використовується для оцінки систематичного (недиверсифікованого) ризику, пов’язаного із зміною ринкових цін і рівня дохідності цінних паперів.

Існують загальні стандарти для значень бета-коефіцієнта:

Якщо – Ризик відсутній;

– Ризик менший від середньо ринкового;

– Ризик знаходиться на рівні середньо ринкового для даного виду вкладень;

– Ризик вище середнього.

Як правило, у високорозвинених країнах з ринковою економікою існують спеціалізовані компанії, що займаються розрахунками дохідності -коефіцієнта акцій провідних компаній, а також середньоринкової дохідності в розрізі окремих фінансових інструментів. Така інформація регулярно друкується у засобах масової інформації і є базою для прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику.

Бета-коефіцієнт має велике практичне значення. Його можна застосовувати, щоб визначити, який рівень очікуваної дохідності окремих інвестиційних об’єктів повністю компенсує ризикованість цих вкладень. Для обґрунтування рівня очікуваної дохідності цінних паперів з урахуванням ризику може використовуватися наступна формула:

К = Rf + (Km – Rf) * (9.8)

де К – очікувана ставка дохідності з урахуванням ризику;

Rf – рівень доходу по без ризикових інвестиціях (як правило, при стабільному фондовому ринку береться ставка доходу по облігаціях державної позики);

Кm – середній рівень доходу по без ризикових облігаціях;

– бета – коефіцієнт.

Друга частина цієї формули (Km – Rf) * характеризує розмір премії за ризик. Чим більший рівень ризику і коефіцієнт чутливості , тим більшим повинен бути розмір премії за ризик для компенсації можливих фінансових втрат.

v Експертні методи оцінки ризику базуються на суб’єктивній оцінці розмірів можливих фінансових результатів окремими експертами (консультантами, спеціалістами з окремих питань). Затосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний масив статистичної інформації з якихось причин неможливо, або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю цього методу експертних оцінок є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.

Рис. 9.5. Залежність між розміром очікуваної доходності
і значенням β- коефіцієнту.

v Аналогові методи оцінки ризику полягають у використанні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Для цього можуть використовуватися звітні документи підприємства у минулі роки, дані публікацій, страхових компаній тощо. Отримані таким чином результати детально аналізуються з метою виявлення потенційних факторів ризику, базуючись на попередньому досвіді. Але при цьому не можна не враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майбутні фінансово-господарські процеси, адже фінансова система будь-якого підприємства є дуже динамічноюВикористовувати цей метод доцільно для виявлення ризику інноваційної діяльності, коли відсутня реальна база для порівняння і краще знати минулий досвід (в тому числі і інших учасників підприємницької діяльності), ніж взагалі не мати ніякої інформації.

Дата добавления: 2014-11-06; Просмотров: 839; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!