Основні поняття та припущення

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Предмет, суб’єкти та об’єкт мікроекономіки

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

ФОРМУВАННЯ РИНКОВОГО ПОПИТУ

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії –фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень від­носно вибору і використання ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Дослідження пове­дінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:

▪ припущення рідкісності або обмеженості ресурсів,

Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами.

Проблема вибору – це проблема, яка постає перед економічними суб’єктами внаслідок обмеженості ресурсів.

Вибір – це компроміс,на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість – це суб’єктивна оцінка індивідом тих благ, якими він змушений пожертвувати, щоб одержати бажане благо; це цінність втрачених можливостей, вимірювана кількістю одного блага, від якої потрібно відмовитись, заради одержання додаткової одиниці іншого.

Межавиробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей – це модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки альтернативної вартостірішень (рис. 1.1).Крива трансформації єднає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Кутовий коефіцієнт кривої виробничих можливостей показує альтернативну вартість виробництва двох благ. У ситуації обмеженості ресурсів нарощування виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва іншого. Всі точки на межі виробничих можливостей є точками ефективного розподілу ресурсів.

Ефективність – це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів.

Всі точки над межею виробничих можливостей є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею відповідають неповному використанню ресурсів, є точками неефективних розподілів ресурсів.

Розширення виробничих можливостей потребує або збільшення обсягів ресурсів у суспільстві, або підвищення ефективності їх використання за рахунок технологічних інновацій. Тоді межа виробничих можливостей зміщується праворуч. Це означає, що відбувається економічне зростання.

Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва.

Раціональність поведінки означає, що основною метою діяльності економічного суб’єкта є одержання безпосередньої матеріальної вигоди. Прагнучи максимізації власного добробуту, мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі критерію „витрати – вигоди” і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень. Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, не­залежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку.

Розрізняють кілька основних ринкових структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. Їх об’єднують у дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій – державних чи недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур – чисту монополію (монопсонію),олігополію (олігопсонію), монополістичну конкуренцію. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалуконкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасній практиці господарювання країн світу лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні випадки, а найбільш поширеними є моделі олігополії та монополістичної конкуренції, які відносять до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 853; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!